Вважливим завданням загальної теорії права є не лише розкриття змісту понять, але й подолання термінологічної невизначеності, зумовленої вживанням різних термінів, як словесних символів цих категорій. Огляд доктринальних джерел, а також аналіз норм національного законодавства, включно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) як її складовою, та положень Регламенту Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Страсбурзький Суд, Суд Ради Європи), свідчить про те, що вчені (як вітчизняні, так і зарубіжні), законодавець (Верховна Рада України), органи Ради Європи, серед яких Комітет Міністрів Ради Європи та ЄСПЛ, вживають різні терміни для словесного позначення понять, що відображають результати діяльності Страсбурзького Суду.
Такими словами, зокрема, є: «decisions» і «judgments» [1] – в офіційних англомовних текстах документів Ради Європи; «décisions» і «arrêts» [2] – у офіційних франкомовних текстах документів Ради Європи; «ухвали» та «рішення» [3] – в україномовних текстах документів Ради Європи (в редакції їх офіційного перекладу) та законах України; «решения» і «постановления» [4, 5] – в російськомовних текстах документів Ради Європи (в редакції їх офіційного перекладу).
Зміст вищенаведеного свідчить, що вживані в актах Ради Європи терміно-поняття, які відображають результати волевиявлення ЄСПЛ, не лише перекладаються українською й російськими мовами по різному, але й несуть у собі різне смислове навантаження та мають відмінне змістовне наповнення. Тому актуальним уважаємо не лише питання термінологічної коректності перекладу українською мовою термінів, що відображають волевиявлення ЄСПЛ, але й подальшої їх мультиплікації в законодавстві України та національній правовій доктрині.
Рішення Європейського Суду з прав людини були предметом наукових досліджень таких вітчизняних і зарубіжних правників: К. В. Андрі-анова, Є. С. Алісієвич, В. Г. Буткевича, А. С. Григоряна, О. В. Дев'ятової, Т. І. Дудаш, Ю. Є. Зайцева, В. А. Капустинського, В. В. Костицького, П. А. Лаптєва, М. В. Мазура, М. М. Мар-ченко, І. С. Мєтлової, В. Т. Маляренко, П. М. Рабіновича, О. В. Соловйова, В. С. Стефанюка, С. Р. Тагієва, О. І. Тіунова, В. А. Туманова та інших. Водночас питання з’ясування категорій, що відображають результати волевиявлення Міжнародного Суду Ради Європи, не знайшло свого однозначного вирішення в правничій науці, а отже залишається предметом дискусії та обумовлює необхідність здійснення подальших наукових розвідок у цій царині.
При підготовці цієї статті автор поставив за мету за допомогою етимологічного та семантичного аналізу спробувати подолати термінологічну невизначеність категорій, що відображають результати діяльності Європейського Суду з прав людини.
Принагідно відзначити, що термін «рішення» у Великому енциклопедичному юридичному словнику вживається у вузькому та широкому значенні. У найзагальнішому соціально-психологічному плані – це свідомий і вольовий акт особи, який передбачає вибір між альтернативними варіантами поведінки у процесі досягнення певної мети. У вузькому розумінні, в межах діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, рішення являють собою правові акти, які встановлюють нові, змінюють чи скасовують діючі правові норми... Рішення мають різну правову форму залежно від суб’єкта прийняття та його правового статусу. Так, форма рішень органів державної влади, місцевого самоврядування в України визначається Конституцією та актами законодавства. Зокрема, рішення судових органів оформляються ухвалами, постановами, вироками… [6, с. 781].
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови міститься чотири варіанти до трактування цього слова: 1) дія за значеннями рішати, рішити, результат цієї дії; 2) вирок суду, постанова, розпорядження якої-небудь організації, зборів і т. ін.; 3) продуманий намір зробити що-небудь, якось вчинити; 4) спосіб вирішення, зображення, подання, розв’язання чого-небудь [7, с. 1036].
Аналіз вищезазначених підходів до інтерпретації терміна «рішення» дає підстави зробити висновок про те, що в рамках нашого дослідження його слід розуміти у двох значеннях, а саме: 1) як свідомий та вольовий акт Страсбурзького Суду, що передбачає дію, яка здійснюється ним в межах визначеної юрисдикції; 2) як правовий акт Суду Ради Європи, який зумовлює юридичні наслідки та має різну юридичну форму (ухвали, постанови, консультативні висновки тощо).
А отже, рішення ЄСПЛ – це ро-дове поняття, що відображає всі можливі результати волевиявлення Суду Ради Європи, яке за своїм обсягом ширше інших згаданих нами категорій. Тому використання терміна «рішення» при здійсненні перекладу чи характеристики конкретних різновидів правових актів ЄСПЛ є недоречним як в національному законодавстві, так і теорії та юридичній практиці.
Наш умовивід підтверджується і висновками Г. В. Фазикош, яка зазначає, що з огляду на зміст чинного законодавства, найбільш коректним є застосування терміна «судове рішення» для ідентифікації усіх судових актів незалежно від виду юрисдикції. Судове рішення – це родове (універсальне) поняття, що означає акт-рішення суду, яким вирішується судова справа по суті, а також процесуальні питання, що стосуються руху справи, та інші питання у межах юрисдикційних повноважень суду [8, с. 13].
Звідси виникає потреба у визначенні відповідних назв правових актів Суду Ради Європи, про які йде мова у Конвенції та Регламенті ЄСПЛ. Не останнє значення при вирішенні цього дослідницького завдання має їх точний переклад на українську як з англійської, так і французької мов.
Так, англійське слово «decision» і французьке слово «décision» у їх буквальному перекладі означає «рі-шення». Однак, словником пропонуються і інші варіанти перекладу цього терміну з англійської, серед яких: визначення, вирішення, вирок, постанова, рішучість, твердість [9], що ще раз підтверджує правильність нашого попереднього висновку.
Уважаємо, що для віднайдення відповідного аналогу офіційно вжи-ваного в документах Ради Європи терміна «decision», методологічно правильним є розуміння того, в рамках здійснення яких юрисдикційних повноважень Страсбурзького Суду ухвалюються такого роду рішення, а також які юридичні наслідки вони спричиняють.
Огляд положень Регламенту ЄСПЛ вказує на те, що Страсбурзь-кий Суд ухвалює рішення у формі «decision» з таких питань: а) про присутність інших осіб на нарадах суддів (правило 22); б) про об’єднання заяв (правило 42); в) про вилучення заяви із реєстру справ (правило 43); г) щодо прийнятності/неприйнятності заяв (правило 53, 54-1); д) щодо відмови у задоволенні клопотання про надання консультативного висновку з причин виходу за межі консультативної компетенції Суду, визначеної в статті 47 Конвенції (правило 87).
До таких правових актів Суду Ради Європи Регламентом висува-ється ряд вимог, а саме: 1) ухвалю-ються більшістю голосів присутніх суддів (правило 23); 2) в «decision» палати має бути зазначено, яким чином її було винесено - одноголосно чи більшістю голосів; 3) «decision» має бути вмотивованим та має бути повідомлене заявникові, а також Договірній Стороні чи сторонам, яких це стосується, а також тій чи іншій третій стороні (правило 56); 4) усі «decision» палат виносяться або англійською, або французькою мовою, окрім випадку, коли Суд вирішує, що «decision» має бути винесеним обома офіційними мовами; 5) опублікування «decision» в офіційних матеріалах Суду здійснюється обома офіційними мовами Страсбурзького Суду (пра-вило 57) [10].
Аналіз вищенаведених поло-жень дає підстави стверджувати про спорідненість «decisions» ЄСПЛ з ухвалами національних судів, які є актами застосування правових норм, що спрямовані на вирішення окремих процедурних питань в рамках провадження.
Зазначений умовивід підтвер-джується і висновками В. П. Нагре-бельного, М. Й. Штефан та О. О. Ште-фан, які пропонують наступне визначення поняття «ухвала суду» у широкому значенні – акт застосу-вання судом норм процесуального права, спрямований на вирішення окремих (насамперед процедурних) питань, що виникли у процесі розгляду конституційних, цивільних, господарських або кримінальних справ. Як на-голошують правники: 1) у конститу-ційному судочинстві – це рішення КСУ з процедурних питань (відкриття або припинення прова-дження у справі, відмова у відкритті провадження тощо); 2) у цивільному судочинстві – акти суду, якими вирішуються окремі питання пов’язані з рухом провадження у цивільній справі, різноманітні клопотання та заяви осіб, що беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду; 3) у гос-подарському судочинстві – процесуальний документ, який приймається господарським судом у разі якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду то-що) [11, с. 928-929].
Відповідно до положень статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала суду – це письмове або усне рішення суду будь- якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання [12].
З огляду на вищевикладене ува-жаємо, що «decision» Страсбурзько-го Суду притаманні такі характерні риси ухвали суду: а) є різновидом рішення ЄСПЛ, що має документа-льну форму зовнішнього вираження; б) приймається відповідно до норм Конвенції та Регламенту Суду задля вирішення окремих процедурних питань в рамках розгляду заяв або справ; в) приймається одноособово або колегіально; г) складається зі вступної, мотивувальної та резолю-тивної частин; д) повідомляється сторонам провадження та публікується в офіційних виданнях; г) є обов’язковим для виконання. Отже, україномовний переклад терміна «decision» є більш прийнятним, аніж його російський варіант.
В свою чергу англійське слово «judgment» в буквальному перекладі означає «судження», «думка», в той час як французький термін «arrêt» має декілька перекладів, серед яких у юридичному значенні він означає «судова постанова» або «припи- нення» [13]. Зважаючи на те, що Україна, як і Франція належить до країн романо-германської пра-вової сім'ї, а також те, що франкомовний текст Конвенції визнають антен-тичним (тобто, вірогідним, справжнім, дійс-ним) при вирішен-ні спорів щодо змісту конвенцій- них норм, вбачаємо правильним брати за основу переклад поло- жень Європейської Конвенції та Регламенту ЄСПЛ саме з французької мови.
Принагідно відзначити, що у юридичній літературі термін «поста-нова суду» здебільшого інтерпрету-ється як різновид судового рішення, що ухвалюється по суті справи.
Так, наприклад, В. Маляренко словосполучення «постанова суду» трактує як процесуальний акт у судовій справі, що виноситься суддею одноособово, а також акт, який ухвалюється пленумами Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів та президіями Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних судів. У формі постанови адміністративний суд викладає судове рішення, яким вирішує спір по суті [14, с. 663-664]. У Вільній енциклопедії «Вікіпедія» вказаний термін також тлумачиться як письмове судове рішення, в якому справа вирішується по суті. За своїм процесуальним статусом постанова суду в цілому рівно-значна рішенню [15].
Враховуючи те, що остаточні рі-шення ЄСПЛ («judgments») також ухвалюються по суті справи, логіч-ним є їх віднесення саме до такого різновиду судових актів.
Постанови є одним із актів Вер-ховного Суду. Так, відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (пункт 5); висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (пункт 6) [16].
Отже, одним із структурних еле-ментів постанов Верховного Суду, як акту найвищої судової інстанції України, яким вирішується справа по суті, є правові позиції (висновки), що є результатом правотлумачної діяльності Суду та мають юридичне і методологічне значення для інших суб’єктів правозастосовної діяльності. Тотожний елемент наявний і у внутрішній будові «judgments» Страсбурзького Суду.
Важливим в рамках розгляду даного питання уважаємо і законо-давчо затверджену загальну струк-туру судових постанов. Згідно з приписами статті 356 Кодексу адмі-ністративного судочинства України постанова суду касаційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначен-ням: а) дати і місця її прийняття; б) найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; в) найменування (ім’я) учасників справи і найменування (ім’я) особи, яка подала касаційну скаргу; г) найменування суду першої та (або) апеляційної інстанції, судове рішення якого оскаржується, номера справи, дати ухвалення судового рішення, прізвища та ініціалів судді (суддів);
2) описової частини із зазначен-ням: а) короткого змісту позовних вимог і рішень судів першої та апе-ляційної інстанцій; б) короткого змісту вимог касаційної скарги; в) узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу; г) узагальненого викладу позиції інших учасників справи;
3) мотивувальної частини із за-значенням: а) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводів, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновків за ре-зультатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дій, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий роз- гляд;
4) резолютивної частини із за-значенням: а) висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог; б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції; г) повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав; ґ) встановленого судом строку для подання суб’єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій [17].
Аналіз зазначеного дає підстави стверджувати про схожість підходів до загальної структури постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з «judgments» Європейського Суду, останні з яких також мають вступну, описово-мотивувальну та резолютивну частини, що випливає з положень Правила 74 Регламенту ЄСПЛ.
Окрім структури постанова суду має відповідати і іншим вимогам, серед яких зовнішня форма вира-ження та правосудність. Як ствер-джують Г. В. Фазикош та Г. М. Бахарєва, судові рішення, в яких справа вирішується по суті (у цивільному та у кримінальному судочинстві), відповідно до національного законодавства завжди оформлюються як само-стійні письмові процесуальні доку-менти. Разом з тим правниками наголошується і на вимогах, яким має відповідати судове рішення як акт правосуддя. Серед них «переконливість» (упевненість) та «поза усяким сумнівом», які найчастіше висуваються до остаточних рішень у справі [18, с. 30, 34].
Варто зауважити, що сам Євро-пейський Суд неодноразово у своїх рішеннях по суті справи наголошував на важливості дотримання таких вимог правосуддя як обґрунтованість, повнота, ясність, точність, вмотиво-ваність судових рішень, яким безсу-мнівно відповідають і «judgments» Страсбурзького Суду.
Вищезазначене дає змогу виок-ремити ті суттєві ознаки, що дозво-ляють ідентифікувати «judgments» Європейського Суду у якості судових постанов: а) ухвалюються по суті справи комітетом, палатою або Великою палатою Суду; б) є засобом здійснення юрисдикційних повноважень Суду щодо застосування та тлумачення конвенційних норм; в) кінцевою метою їх ухвалення є вирішення питання про порушення/не пору-шення прав та свобод людини гарантованих Конвенцією, а також визначення справедливої сатисфакції; г) мають вступну, описово-моти-вувальну та резолютивну частини; д) їх невід’ємним елементом є правові позиції, що мають юридичне та методологічне значення для органів публічної влади держав-учасниць Конвенції; г) мають документальну форму вираження; є) відповідають якісним характеристикам остаточних рішень суду як актів правосуддя.
Уважаємо, що своєрідною прога-линою національного законодавства, що регулює суспільні відносини, в межах яких забезпечується імплементація рішень ЄСПЛ, є відсутність нормативно-правових при-писів, які б уміщували в собі дефініції понять, що відображають різні за своїм змістом та юридичними наслідками результати волевиявлення Суду Ради Європи.
З метою усунення цієї проблем-ної ситуації пропонуємо статтю 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» доповнити приписами, що розкривають зміст таких терміно-понять: а) рішення Європейського Суду з прав людини – результат волевиявлення Суду Ради Європи, виражений в формі юридичного документу (ухвали, постанови, консультативного висновку), що породжує правопевні юридичні наслідки; б) ухвала (decision) ЄСПЛ – рішення Страсбурзького Суду імперативного характеру, що є результатом вирішення окремих процедурних питань, які пов’язані з розглядом заяв або справ; в) постанова (judgment) ЄСПЛ – обов’язкове для виконання державами-учасницями Конвенції остаточне рішення Суду Ради Євро-пи, що ухвалюється по суті справи, змістом якого є положення правот-лумачного та правозастосовного характеру.
