Будь-які цивільні правовідносини передбачають існування певного об’єкта, наявність якого зумовлює виникнення в учасників правовідносин цивільних прав та обов’язків. Найчастіше таким об’єктом є така правова категорія, як «річ», яка є одним із фундаментальних понять цивілістики. Проте економічна сфера в суспільстві весь час змінюється і в цивільному обороті з’являються нові речі, що не може зумовити потребу обґрунтування теоретичних понять щодо їх сутності і місця в системі об’єктів цивільних прав.
Починаючи з кінця ХIХ століття використання електричного струму стає важливим елементом розвиненої цивілізації. Однією зі стратегічних галузей української економіки, як і ринкової економіки будь-якої розвиненої країни, є енергетика, а саме правовідносини, пов’язані із забезпеченням електроенергією, що і зумовлює потребу наукових досліджень у цій сфері. Енергетична сфера України перебуває на стадії ринкового реформування і потребує правового регулювання.
Якщо законодавець не може визначити конкретну категорію об’єкта, який визначає суть блага, це позбавляє його можливості побудувати відповідний механізм правового регулювання цього явища та відповідний правовий режим об’єкта. Існування нетрадиційних майнових благ потребує ретельного аналізу та розуміння. Проте в сучасній цивілістичній літературі майже відсутні наукові роботи, присвячені дослідженню такої правової категорії, як електроенергія.
Дослідження цього аспекту, проведені такими вітчизняними вченими, як Галянтич М. К., Дзера О. В., Заіка Ю. О., Кодинець А.О., Кохановська О. В., Кузнєцова Н. С., Майданик Р. А., Мічурін Є. О., Ромовська З. В., Сліпченко С. О., Спасибо-Фатєєва І. В., Харитонов Є. О., Шишка Р. Б., Шимон С. І., не вичерпали всіх наявних проблем, що існують як на доктринальному, так і на законодавчому рівні, щодо правової природи електроенергії, її особливого правового статусу та місця в системі об’єктів цивільних прав, що зумовлює невизначеність теоретико-методологічного підґрунтя і певну суперечливість правозастосовної практики.
Метою статті є з’ясування особливої правової природи електроенергії як об’єкта цивільних прав, особливості її використання у цивільному обороті та визначення місця електроенергії в системі об’єктів цивільних прав.
Проблема об’єктів цивільних прав ‒ одна з ключових у теорії та практиці правового регулювання майнових відносин. Особливість об’єктів цивільних прав полягає в тому, що вони можуть як існувати у своєму природному стані, так і бути штучно утвореними внаслідок спрямованої праці людини.
Об’єкти цивільних прав є різноманітними за правовою природою, сутністю, участю у цивільному обороті, правовим режимом. Таку статусну особливість об’єктів виявили ще римському приватному праві. Так Гай в Інституціях розрізняв речі тілесні, фізичні, інші безтілесні, ідеальні. Безтілесні – це ті, до яких не можна доторкнутися, – ті, які полягають у праві, наприклад, спадщина, користування, володіння, зобов’язання, права сільських і міських маєтків [12, c. 46‒47]. Тобто без-тілесні речі існують в певній правовій уяві про якесь матеріальне благо, навіть і за відсутності суто фізичної оболонки як такої.
Класифікація римського приватного права щодо речей тілесних і безтілесних відображена і в Цивільному кодексі Східної Галичини 1793 р. (Codex Civilis pro Calicia Orientali). До безтілесних належать ті, що сприймаються тільки свідомістю – право продажу, право ловити рибу й інші права (§12, гл. I, ч. II). Як критерій розмежування зазначалося, що тілесні речі, на відміну від безтілесних (прав та обов’язків) можна переміщувати чи не переміщувати у просторі [20].
Поділ речей на тілесні та безтілесні існує дотепер у законодавстві низки країн континентальної Європи.
У сучасній цивілістичній літературі існують два підходи щодо правової природи безтілесних речей. Деякі автори вважають що, під безтілесними речами розуміються і майнові права, які формально належать до речей, хоча власне речами не є, що пояснюється зручностями з огляду юридичної техніки [15, c. 59].
Представники іншого наукового напряму трактують поняття безтілесних речей ширше уважаючи безтілесними речами не лише майнові права, а і будь-які об’єкти, які являють собою нематеріалізовані об’єкти.
Зазвичай під правовим режимом, у юридичній літературі розуміють встановлений у законодавстві порядок набуття, користування та відчуження речей як об’єктів цивільного права [18, c. 71]. Аналіз правового режиму об’єкта цивільних прав, насамперед речі, дозволяє не лише з’ясувати особливість правової природи об’єкта, характеристику його оборотоздатності, але і визначити особливості його елементів.
Оскільки законодавець може поширювати окремі елементи правового режиму речі і на об’єкти, які, власне, не є речами, деякі науковці надзвичайно широко трактують поняття «безтілесні речі» зараховуючи до них не лише роботу, послуги, зобов’язання, а і законні інтереси, ризики, об’єкти, названі в законі, проте які спеціально не охороняються (ідеї, процеси, методи, системи, відкриття, гіпотези тощо), а також інші юридично значущі нематеріальні об’єкти, які відчужуються. Тому вони пропонують створити по суті систему спеціального законодавства інституту «безтілесних речей», а «теоретичних незручностей», пов’язаних з поширенням на інститут безтілесних речей норм речового права, можна уникнути, прийнявши закон «Про безтілесні речі» [2].
Окремі сучасні вітчизняні науковці вважають, що конструкція «безтілесні речі» може застосовувати, але лише для позначення майнових прав, а у чинному законодавстві не існує передумов для розширеного тлумачення категорії «безтілесні речі», за якого нею охоплюватимуться не лише права, а і будь-які нематеріальні блага [6, c. 39].
Допускаючи концепцію безтілесних речей Сібільов М. М. і Печений О. П. вважають, що її використання не може бути безмежним і не може стирати межі між наявними об’єктами цивільних прав [19, c. 215].
Зазначимо, що концепція безтілесних речей існує лише в доктрині, а у сучасному вітчизняному законодавстві вона не закріплена. Що ж являє собою таке явище, як електроенергія? Які властивості вона має? Адже властивості об’єкта безпосередньо впливають на його правовий режим.
У юридичному значенні під речами традиційно розуміються як предмети побуту, так і різна енергія, складні матеріальні об’єкти, наприклад, газоподібні та рідкі речовини, такі як газ і вода тощо.
Сучасне визначення речей надає Кохановська О. В., яка пропонує називати речами надані природою і створені людиною блага (цінності) матеріального світу, які є об’єктами цивільних прав [8, c. 254].
Гамбаров Ю. розглядав eнергію як річ. На його думку, речами в юридичному розумінні необхідно називати речі, до яких не можна доторкнутися, а саме – газ, пар, стиснене повітря і навіть електрику, якщо вони зберігаються в певних приміщеннях або передаються по трубах чи проводах, оскільки енергія – предмет, який знаходиться у зовнішньому світі з властивостями цінності, оборотоздатності і самостійності [3, c. 591].
У цивілістиці не існує єдиної думки щодо розуміння енергії саме як речі. Енергія з огляду класифікації об’єктів цивільного права традиційно розглядається як рухома, проста, подільна, споживна річ, що визначається родовими ознаками. Підтримується і концепція «електроенергія ‒ річ», і остання розглядається як річ, яка має свою специфіку, об’єктивно існує і є певним майном [13, c. 18].
Науково технічний прогрес зумовлює постійний розвиток економіки та розширює перелік благ, які можуть бути об’єктом цивільних прав. Через природні причини законодавець не завжди може спрогнозувати їх появу та своєчасну належну регламентацію нових правових явищ, які завжди органічно поєднуються з наявними системами і аксіомами.
Спасибо-Фатєєва І. В. слушно зазначає, що в цілому з розвитком науки і техніки можливості «юридизации» окремих предметів природи суспільством постійно розширюються [16, c. 13].
Способи поширення «правового поля» на окремі явища є різноманітними. Окремі автори пропонують найперспективнішим способом уважати спеціалізацію правового режиму енергії [14, c. 491]. Енергію пропонується розглядати не як річ, а як певну властивість матерії ‒ здатність виконувати корисну роботу [7, c. 118]. На думку інших вчених, відносини електричної енергії як об’єкта прав можуть бути встановлені лише зобов’язальні, а не речові права, значення яких полягає в наданні споживачу можливості вимагати безперебійного забезпечення електроенергії [5, c. 8].
Як об’єкт цивільних прав пропонується розглядати не енергію, а енергетичний ресурс, який містить у собі енергію [4, c. 107].
Немченко С. С., досліджуючи сутність договору постачання договору електричної енергії через приєднану мережу, дійшов висновку, що електрична енергія є особливим (sui generis) об’єктом цивільного права, а найважливішою властивістю електроенергії є її здатність виконувати роботу завдяки електричному току, потужність якого споживається тим чи іншим приладом та обладнанням, приєднаним до мережі. Автор висуває тезу, що під час постачання електричної енергії споживається не енергія, а потужність [11, c. 3].
Ми вважаємо це положення дещо суперечливим. Електричний струм ‒ це фізичний процес (курс. В. С.), направлений руху заряджених частинок під впливом електромагнітного поля від одного полюса електричної ланки до іншої. Матерія, її кількісні та якісні властивості, і рух матерії – це різні категорії. Потужність ‒ це різниця потенціалів між полюсами, яка обчислюється у вольтах. Суттєвими умовами договору на постачання електроенергії через приєднану мережу є не лише величина потужності, а і кількість кіловат-годин, електроенергії, що підлягає постачанню, водночас якість повинна відповідати вимогам щодо напруги й частоти струму. Тобто напруга ‒ це одна з важливих характеристик енергії, проте вважати об’єктом договору, і відповідно, об’єктом цивільних прав лише напругу, видається сумнівним.
У п. 11 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 р. зазначено, що виробництво електричної енергії ‒ це діяльність, пов’язана з перетворенням енергії з енергетичних ресурсів будь-якого походження на електричну енергію за допомогою технічних засобів, а у п. 26 надається і поняття електричної енергії ‒ енергія, що виробляється на об’єктах електрое-нергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу [1].
Це законодавче визначення указує на товарну властивість електроенергії як об’єкта цивільних прав з відповідним правовим режимом. Правовий режим не є статичною незмінною категорією і може змінюватися, залежно від доктринального та законодавчого розуміння об’єкта. Енергія як об’єкт широко задіяна в цивільному обороті і є предметом низки договорів. Під цивільним оборотом зазвичай розуміють юридичну форму економічного обороту, а об’єктами останнього є товар, тобто благо, яке має грошову цінність, тому і права на нього можуть бути тільки майновими [10, c. 108]. Оборотоздатність об’єктів цивільного права вказує на їх здатність брати участь у процесах, що зумовлюють динаміку цивільних правовідносин [17, c. 169].
Законодавець у ст. 741 ЦК України визначає договір постачан-ня енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу як договір, за яким одна сторона повинна надавати другій стороні енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов’язу-ється оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Але таке визначення не відображає особливостей цього договору як різновиду договору купівлі-продажу. Тобто ключовими в характеристиці предмета договору є обов’язок надавати енергоресурси і обов’язок дотримуватися режиму їх використання.
Оскільки електроенергію неможливо зберігати, то важливо визначити оптимальний баланс, коли держава виробляє стільки електричної енергії, скільки може спожити. За своєю суттю електроенергія і річ – зовсім різні об’єкти цивільних прав. Недоліки правового регулювання обов’язково наявні у договірній і судовій практиці і, як наслідок, позбавляють особу належного правового захисту.
Через природні причини електроенергія не може бути об’єктом низки цивільно-правових договорів, таких як договір майнового найму (оренди), лізингу, позички, довічного утримання, проте особливість електроенергії не перешкоджає бути предметом договору купівлі-продажу, міни, дарування, пожертви.
Електроенергія не може бути предметом договору зберігання, у тому числі і такого його різновиду, як охорона, оскільки за договором охорони забезпечуватиметься збереженість по суті не електроенергії як предмета договору, а об’єкта, який її виробляє.
Речова властивість енергії зумовлена наявністю можливості вимірювати її кількість, якість, що зводить нанівець можливість розглядати енергію як безтілесну річ, оскільки характерною ознакою безтілесності є неможливість осягнути те чи інше явище. Право не можна вимірювати, зважувати тощо. Право або існує, або його немає.
У юридичній літературі пропонується поділяти речі за наслідками використання на такі види: 1) продукція – усе те, що отримується унаслідок виробничого використання речі; 2) плоди – тобто продукти органічного розвитку тварин, наприклад, приплід, та інших речей, зокрема, урожай; 3) доходи – тобто економічний приріст від участі речі в цивільному обороті, наприклад, відсотки від вкладів у банки, орендна плата, доходи від акцій тощо [9, c. 160–161].
До якої ж категорії відноситься електроенергія в наведеній класифікації? Маємо парадоксальний висновок: електроенергія, незважаючи на певні ознаки речі, не відповідає класичному розумінню «річ» і в наведеній системі речей за наслідками використання не посідає самостійного місця, оскільки за правовим походженням являє собою єдність двох правових категорій – власне річ і водночас результат її використання. Правовий режим речі визначається правом власності та правомочностями власника – володінням, користуванням і розпорядженням. «Володіння» електроенергією виходить за межі традиційного поняття володіння. Поняття «квазіволоділець» відображало б суть відносин, які виникають між особою, яка має реальну можливість своєрідно володіти електроенергію, з урахуванням її особливих властивостей.
У диспозиції ст. 177 ЦК «Види об’єктів цивільних прав» законодавець називає і «інше майно», проте, на відміну від інших правових категорій (речі, цінні папери тощо), змісту цього поняття не подає. Електроенергія – це не річ, не специфічна річ, не спеціальна дія, а саме такий об’єкт цивільних прав, зазначений у ст. 191 ЦК України, як «інше майно».
На нашу думку Шимон С. І. вважає слушно, що категорія «інше майно» може існувати в таких групах об’єктів: речі, квазіречі, майнові права, майнові квазіправа [21, c. 125]. Відповідно, необхідно віднайти таке правове поняття, яке б не суперечило законодавчій системі об’єктів цивільних прав, не суперечило б традиційному доктринальному уявленню і відображало б суть досліджуваної категорії. З урахуванням особливостей електроенергії, її властивостей як об’єкта цивільних прав обґрунтованим уважається розглядати електроенергію як категорію квазіречей.
Класифікація речей як об’єктів цивільних прав грунтується на поділі речей, започаткованому ще у римському приватному праві і не враховує сучасні реалії та не може охоплювати повною мірою об’єкти цивільних прав.
Електроенергія як об’єкт характеризується самостійністю, оборотоздатністю, товарними та специфічними властивостями.
Природна особливість електроенергії виключає застосування до неї окремих класифікаційних ознак, властивих для традиційного розуміння речі (подільність, неподільність; головна річ і приналежність).
Запропоновані конструкції щодо місця електроенергії в системі об’єктів цивільних прав (як різновид безтілесних речей, майнових прав, як об’єкта і спеціальним правовим режимом тощо) не є переконливими, оскільки не враховують особливу «матеріальну оболонку», у якій знаходиться об’єкт.
Головною ознакою і умовою існування електроенергії як об’єкта цивільних прав є наявність її носія (об’єкта електроенергетики).
Сучасна система об’єктів цивільних прав потребує появи проміжного категорії об’єктів – між річчю і правом на річ.
До категорії речей мають належати об’єкти матеріального світу, які мають об’єктивне вираження – «тілесну оболонку», і сприймаються дотиком чи поглядом. Якщо ж існування такої матеріальної субстанції може бути зафіксоване і сучасними технічними засобами або має наукове обґрунтування (електроенергія, силове чи електромагнітне поле тощо) з огляду на її фізичні властивості, то явище належить до категорії поняття «квазі-речі» і його доцільно розглядати як категорію «інше майно». Саме електроенергія є майном, яке не має фізичної оболонки, до якої можна доторкнутися.
Для розмежування власне речей і так званих речей, які мають певну матеріальну субстанцію (енергія, електричне поле тощо), пропонується ввести в науковій обіг і визначити на доктринальному рівні, які ознаки повинні мати зазначені об’єкти, що сприятиме і законотворенню, і захисту прав споживачів.
