Запровадження в Україні нової моделі фінансування системи охорони здоров’я пов’язане не лише зі зміною парадигми обсягу і джерел фінансування національної охороноздоровчої системи. Відповідні організаційно-правові новації мають бути підкріплені заходами публічного впливу, зокрема й державного примусу. Це, насамперед, стосується випадків вчинення протиправних діянь, коли врегульовані правовими нормами суспільні відносини потребують ефективного захисту. Таким чином, ефективність публічного управління сферою охорони здоров’я України має забезпечуватись, серед іншого, й належно функціонуючою системою адміністративної відповідальності за правопорушення, що виникають у цій царині.
Нагадаємо, що основним законодавчим актом про адміністративну відповідальність в Україні є Кодекс про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), який з огляду на його фундаментальне значення та «поважний» для нормативно-правового акту вік складно вважати ефективним засобом правового регулювання в сучасних умовах. Множинність проблемних питань, що супроводжує провадження у справах про адміністративні правопорушення сьогодні потребує комплексного вирішення. Водночас, до моменту прийняття нового кодифікованого акту або системного оновлення чинного КУпАП необхідно зважати на особливості правового регулювання провадження у окремих сферах. У першу чергу це необхідно для належного забезпечення прав і свобод людини, як найвищої соціальної цінності, проголошеної Конституцією України. По-друге, для досягнення завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення, якими визначені: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпе-чення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП) [1].
На цьому також наголошує В. В. Іщенко, відмічаючи, що провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульоване переважно Кодексом України про адміністративні правопорушення 1984 р., який є дуже застарілим, а тому потребує внесення постійних змін та доповнень, доки не буде прийнято концептуально новий Кодекс України про адміністративні проступки [2, с. 63].
Перераховане вище стосується і провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я, яке поряд із загальним алгоритмом реалізації має низку властивих йому особливостей.
Окремі аспекти удосконалення інституту адміністративної відповідальності у сфері охорони здоров’я в України вивчали такі фахівці у галу- зі права, як: І. О. Буряк, В. О. Га- лай, З. С. Гладун, О. С. Доценко, С. В. Книш, В. М. Пашков, І. Я. Се-нюта, М. В. Співак, В. Ю. Стеценко, С. Г. Стеценко, О. Г. Стрельченко, М. М. Тищенко, та багато інших.
Разом із тим, наявність проблемних питань у чинному КУпАП, що стосуються оптимізації лідируючих суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я обумовлює потребу у подальших наукових пошуках, спрямованих на підвищення ефективності провадження у таких справах.
Метою статті є розкриття окремих особливостей процесуального статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я та визначення перспектив його удосконалення.
Офіційна інформація Державної служби статистики України за 2018 рік щодо кількості справ, які знаходились у провадженні, та осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності (за окремими статтями КУпАП, що стосуються сфери охорони здоров’я) свідчить, що кількість справ, які надійшли за звітний період та кількість накладених адміністративних стягнень або заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх істотно різняться. Наприклад, за статтею 44 КУпАП, кількість справ, які надійшли для розгляду становить 8757, кількість осіб, щодо яких розглянуто справи – 7848, а постанов про накладення адміністративних стягнень лише 5014 [3].
За іншими статтями КУпАП, які можна віднести до сфери охорони здоров’я ситуація багато в чому є подібною до описаної вище, що свідчить про недостатню ефективність як матеріальних, так і процесуальних адміністративно-деліктних норм. Нажаль, у чинному КУпАП правопорушення у сфері охорони здоров’я не винесені до окремої глави, а включені до глави 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення». У свою чергу, окремі склади адміністративних правопорушень у сфері охорони здоров’я розміщені в інших главах КУпАП, приміром 172-9-2 «Порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля» у главі 13-А КУпАП «Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією». З одного боку це цілком логічно, з іншого – всі адміністративні правопорушення, дотичні до сфери охорони здоров’я мали б бути об’єднані у самостійній главі КУпАП з огляду на важливість здоров’я кожної особи та цієї сфери загалом [1].
Не беручі до уваги органи (посадових осіб), які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я, тобто, лідируючих суб’єктів такого провадження, пропонуємо перейти до висвітлення безпосередніх учасників, які приймають участь у провадженні в справах про адмініс-тративні правопорушення.
Нагадаємо, що особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення та їх права і обов’язки в зв’язку із участю у такому провадженні, закріплені главою 21 КУпАП [1].
Цю ж думку розділяє Салмано- ва О. Ю., яка відмічає, що поняття «суб’єкту провадження» є ширшим за поняття «учасників провадження», розуміючи під учасниками проваджень у справах про господарські правопорушення визначених главою 21 КУпАП осіб, які беруть участь у провадженні, а під суб’єктами – осіб, які беруть участь у провадженні, і лідируючих суб’єктів (органи та посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні право-порушення (розділ ІІІ КУпАП)) [4, с. 148].
В. Б. Авер’янов у цьому аспекті слушно відмічав, що одним із підви-дів правового статусу є адміністра-тивно-процесуальний статус особи. Відповідний статус становить су- купність визначених адміністративно-процесуальними нормами прав громадян як носіїв суб’єктивних прав та обов’язків щодо участі в адміністративно-процесуальній діяльності (широке розуміння), а в другому – являє сукупність усіх закріплених в адміністративно-процесуальних нормах правових засобів, якими визначено становище громадянина в адміністративному процесі [5, с. 495].
Нижче запропоновано безпосередній розгляд особливостей процесуального статусу кожного учасника провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності (стаття 268 КУпАП). Виходячи із юридичного аналізу складів адміністративних правопорушень у сфері охорони здоров’я, суб’єкт вчинення адміністративних правопорушень у сфері охорони здоров’я може бути як загальним так і спеціальним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Якщо із загальним суб’єктом все цілком зрозуміло (ним є фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 річного віку), то спеціальний суб’єкт відповідальності за такі правопорушення має низку особливостей. Зокрема, ним можуть виступати медичні працівники та посадові (службові особи) у цій сфері, що потребує більш детального розгляду. Зокрема, статтею 14 «Відповідальність посадових осіб» КУпАП не визначено хто саме є посадовою особою, наголошується лише на тому, що вони (посадові особи) несуть адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків [1]. Щодо особливостей адміністративної відповідальності медичних і фармацевтичних працівників, С. В. Книш слушно відмічає, що справи, де суб’єктами юридичної відповідальності висту-пають медичні та фармацевтичні працівники, можна віднести до категорії підвищеної складності, що пояснюється необхідністю застосування спеціальних знань та наявністю сталої системи «корпоративної етики» у негативному аспекті, де остання полягає у закритості та покритті професійних правопорушень самими медичними працівниками [6, с. 47].
Потерпілий (стаття 269 КУпАП). Потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися правовою допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскаржувати постанову по справі про адміністративне правопо-рушення. Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до статті 272 КУпАП. Враховуючи переважно формальний характер адміністративних правопорушень у сфері охорони здоров’я, потерпіла особа може бути відсутня взагалі, або нею буде визнаватися конкретний суб’єкт, що зазнав негативного впливу протиправного діяння, або частина населення (наприклад у випадках порушення санітарних норм). О. І. Остапенко слушно підкреслює, що без детального аналізу поведінки потерпілого досить складно визначити, чому настає неоднаковий результат від прак-тично однакових посягань з боку одних і тих самих осіб. Недостатнє знання про потерпілого створює труднощі у визначенні суспільної небезпеки та шкоди від дій порушника і проведення на цій основі індивідуальних чи колективних профілактичних заходів [7, с. 171].
Законні представники та пред-ставники (стаття 270 КУпАП). Ін-тереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). Інтереси потерпілого може представляти представник – адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Законні представники та представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу. Повноваження адвоката як представника потерпілого посвідчуються документами, зазначеними у 2 статті 271 КУпАП (довіреність на ведення справи, посвідчена нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності, або ордер чи доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договір про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника, засвідчений підписами сторін) [1]. В справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я законні представники не мають істотних особливостей порівняно до загальної процедури такого провадження. Втім варто зважати на кваліфікацію та спеціалізацію адвоката за напрямком «Медичне право», в ході здійснення провадження у таких категоріях справ.
Захисник (стаття 271 КУпАП). У розгляді справи про адміністрати-вне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України. Як зазначалося вище по тексту, повно-важення адвоката на участь у розгляді справи мають бути підтверджені відповідною документацією.
Зауважимо, що підтвердження повноважень для іншого фахівця у галузі права як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення досі не знайшло комплексного вирішення у національному адміністративно-деліктному законодавстві. Як відмічає В. В. Ігнатенко, практика стосовно питання про підтвердження повно-важень для іншого фахівця у галузі права є достатньо різною. Деякі судді просять надати нотаріально посвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, деякі належним підтвердженням вважають пред’явлення посвідчення чи наказу тієї чи іншої юридичної компанії, копію договору про надання правової допомоги, копію нотаріально посвідченої довіреності [8].
Свідок (стаття 272 КУпАП). Згідно із КУпАП, як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання. В свою чергу, викривачем є свідком у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією. Викривач має право на збереження конфіденційності інформації стосовно нього під час дачі пояснень по справі [к].
Нажаль, у чинному КУпАП не відображено специфіки участі меди-чних працівників в якості свідків у справах про адміністративні право-порушення. Водночас, згідно з п. 4) частини 2 статті 65 «Свідок» Кримі-нального процесуального кодексу України, не можуть бути допитані як свідки медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю [9].
Експерт (стаття 273 КУпАП). Експерт призначається органом (по-садовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі коли виникає потреба в спеціальних знаннях, у тому числі для визначення розміру майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, а також суми грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, які підлягатимуть конфіскації. Експерт зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об’єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях. Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи [1]. Варто погодитись із думкою О. П. Угровецького та О. О. Свідерського, що для усунення процесуальної прогалини в КУпАП щодо провадження в справах про адміністративні правопорушення необхідно законодавчо закріпити право органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення, вирішувати питання про призначення судової експертизи на свій розсуд, керуючись інтересами своєчасного, усебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин у справі про адміністративне правопорушення й визначення істини [10]. Як випливає із аналізу чинного КУпАП, правовий статус експерта як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення вимагає уточнен-ня, удосконалення і належного закріплення, зокрема, у частині вимог до висновку експерта в таких справах.
Перекладач (стаття 274 КУ-пАП). Відповідно до КУпАП, перек-ладач призначається органом (поса-довою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов’язаний з’явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад [1]. Як правило, участь перекладача у справах про адміністративні правопорушення не має вираженої специфіки, проте при залученні перекладача до участі у справі, лідируючому суб’єктові доцільно врахувати ступінь належного володіння спеціальною (медичною, фармацевтичною) термінологією, що може мати зна-чення при розгляді і вирішенні справи.
Таким чином, розглянувши провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я ми можемо констатувати факт недостатнього нормативно-правового закріплення процесуального статусу окремих учасників такого провадження, що певною мірою погіршує стан ефективності інституту адміністративної відповідальності у цілому. Покращення поточної ситуації вбачається можливим на нормативному рівні за рахунок прийняття змін і доповнень до чинного КУпАП щодо уточнення прав, обов’язків, підстав, документації для участі окремих учасників у провадженні в справах про адміністративні правопорушення. Внесення відповідних змін дозволить конкретизувати специфіку процесуальних прав і обов’язків учасників адміністративно-деліктного провадження у цілому та дозволить більш ефективно здійснювати розгляд і вирішення справ про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я зокрема.
