Конституція України у статті 55 гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Крім того, згідно п. 8 ч. 1 ст. 129 Основного Закону забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення виступає однією з основних засад судочинства.
Право на оскарження саме ухвал слідчого судді є однією із найважливіших гарантій захисту прав та свобод особи під час досудового розслідування. Цим обумовлено визнання його забезпечення однією із засад кримінального провадження (ст. 7, 24 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК)).
Проблеми оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування досліджували такі вчені, як О. К. Антонович, Н. Р. Бобечко, І. В. Гловюк, Д. І. Камчатна, Д. Є. Крикливець, Н. С. Куришева, Т. О. Музиченко, С. О. Пшенічко, А. Р. Туманянц, С. Л. Шаренко, О. Г. Шило, М. Є. Шумило, О. Г. Яновська та ін. Однак, незважаючи на велику кількість наукових напрацювань, окремі проблеми потребують подальшого наукового осмислення.
Водночас, не зважаючи на популярність даної тематики в сфері наукових досліджень, багато питань на сьогодні залишаються дискусійними. Зокрема, ознайомлення як із науковою літературою, так і з практикою правозастосування надає можливість констатувати наявність низки спірних питань, пов'язаних із визначенням строку подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді. Тож, метою даної статті є виокремлення та наукове осмислення такого роду питань.
Порядок, строк подання, а також форма й зміст апеляційної скарги (в тому числі, на ухвалу слідчого судді) відносяться до так званих формальних передумов допустимості апеляційного оскарження. Апеляційна скарга на ухвали слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 395 КПК). У переважній більшості процесуалісти вважають цей законодавчий крок позитивним, а основні аргументи на підтримку зводяться до таких: (а) позбавлення суду, який ухвалив рішення у справі, права перевіряти апеляційну скаргу на відповідність вимогам закону зміцнить довіру осіб, які беруть участь у справі, до судового рішення, до самого суду, а також підвищить відповідальність судів першої інстанції за ухвалене рішення. Зазначений процесуальний порядок унеможливить вплив суду, рішення якого оскаржується, на вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття чи неприйняття апеляційної скарги, залишення її без руху або розгляду, оскільки призначати дату розгляду справи за апеляцією та направляти повідомлення про це повинен апеляційний суд [1, с. 4, 12, 14]; (б) передбачений КПК порядок, відповідно до якого апеляційна скарга подається без-посередньо до суду апеляційної інстанції, сприятиме додержання принципів законності, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, а також додержання розумних строків судового розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчого судді [2, с. 135]; (в) встановлений порядок подачі апеляційної скарги дозволить усу-нути суб’єктивний фактор при перевірці її на відповідність вимогам законодавства в суді першої інстанції [3].
Поділяючи наведену аргументацію, додамо, що подача апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді безпосередньо до суду апеляційної інстанції сприяє оперативності її розгляду, що, в свою чергу, гарантує ефективний захист прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також інших заінтересованих осіб, та максимально швидке поновлення цих прав.
Водночас, серед науковців лунають пропозиції щодо процесуальної доцільності виключення наведеної правової норми з КПК, оскільки, на їх думку, існуючий процесуальний порядок призводить до невиправданої втрати часу та «в непроцесуальний спосіб (в переважній більшості без офіційних запитів, через телефон) передачу матеріалів з суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції, що є порушенням Інструкції з діловодства в судах» [4]. З цими доводами суддівської спільноти не погодилися науковці Національної академії прокуратури України, зауваживши, що «запропоновані зміни чинного КПК України призведуть до збільшення строків з моменту подачі апеляційної скарги до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження» [5]. В цілому поділяючи занепокоєння суддів, нам все ж такі більше імпонує підхід науковців, враховуючи, що запровадження уніфікованого порядку подачі апеляційної скарги щодо всіх рішень, що можуть бути оскаржені, не сприятиме оперативності розгляду скарг на ухвали слідчого судді, що особливо важливо у випадках, коли йдеться про забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, оскільки згідно з ч. 2 ст. 400 КПК передбачене так зване несуспензивне оскарження [6, с. 506; 7, с. 310; 8, с. 110], тобто коли подача апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але, за загальним правилом, не зупиняє виконання ухвали.
Практичного значення також набуває питання: як діяти, якщо скарга на ухвалу слідчого судді, в порушенні норм КПК, подана через суд першої інстанції. Відповідь знаходимо в Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019р. № 814, де у п. 5 Розділу ІІ вказано, що помилково доставлені до суду документи пересилаються адресату, якщо його місцезнаходження відоме, або повертаються відправнику разом із супровідним листом за підписом керівника апарату суду або визначеної ним відповідальної особи протягом не більш як двох днів [9]. Водночас, існують наукові позиції, відповідно до яких пропонується доповнити ч. 1 ст. 395 КПК положенням, суть якого полягає у необхідності зобов’язати суд першої інстанції невідкладно направити отриману апеляційну скаргу разом з матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції [10, с. 138]. Проте, на наш погляд, враховуючи, що рішення про витребування матеріалів кримінального провадження із суду першої інстанції може бути постановлено тільки після відкриття апеляційного провадження, така пропозиція потребує уточнення.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п’яти днів з дня її оголошення. О. Ю. Костюченко пропонує встановити єдиний строк апеляційного оскарження на будь-яке рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію тим, що диференціація строків на апеляційне оскарження не сприяє можливості реалізації суб’єктами апеляційного оскарження свого конституційного права на подання апеляційних скарг [11, с. 45-46]. Не погоджуючись з міркуваннями автора, ми приєднуємося до думки Н. Р. Бобечка, котрий вважає, що «встановлення п’ятиденного строку для подання апеляційної скарги на ухвали слідчих суддів вимагає від суб’єктів права на апеляційне оскарження відповідної оперативності реагування та обґрунтування своєї правової позиції. В силу того, що ця група судових рішень пов’язана з обмеженням конституційних прав і свобод людини, то п’ятиденний строк цілком відповідає фізичним можливостям суб’єктів права на апеляційне оскарження звернутися до суду апеляційної інстанції. Апеляційне оскарження судових рішень, що ухвалюються під час досудового провадження, повинно відбуватися протягом розумно коротких інтервалів часу з урахуванням строку досудового слідства. Цей строк для апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів забезпечує оперативність та невідкладність вирішення питань про відновлення порушених прав і свобод заінтересованих осіб» [12, с. 124]. На увагу заслуговують й доводи Т. О. Музиченко, яка відмічає, що встановлення п’ятиденного строку апеляційного оскарження ухвал слідчого судді обумовлене певними обставинами: 1) оскаржуваним видом судового рішення – ухвалою слідчого судді, яка в порівнянні з вироком суду чи ухвалою про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, містить значно менший обсяг матеріалів для ознайомлення з метою складення та подання апеляційної скарги; 2) часовими рамками досудового розслідування; 3) характером правообмежень особи, що потребують своєчасного відновлення; 4) реалізацією засади процесуальної економії [13, с. 201-202].
Підтримуючи вищенаведені наукові позиції, спробуємо надати додаткову аргументацію. Зокрема, маємо вказати, що відсутність чітко встановленого строку на оскарження саме ухвал слідчого судді може призвести до позбавлення заінтересованих осіб невідкладного судового захисту своїх прав та законних інтересів. Встановлення п’ятиденного строку на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді повністю відповідає міжнародним стандартам щодо необхідності невідкладного усунення порушень закону та необґрунтованого обмеження прав та законних інтересів учасників кримінального провадження та інших осіб, чиї права та законні інтереси зачіпаються відповідним рішенням.
Враховуючи анонсовану тематику цієї роботи актуалізується проблема визначення початку перебігу строку апеляційного оскарження ухвал слідчого судді у випадку: (а) якщо таке рішення постановлено без участі особи, якої стосується відповідне рішення, але яка була належним чином повідомлена про дату та час судового розгляду; (б) коли слідчий суддя постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день.
Слід констатувати, що вітчизняна вища судова інстанція напрацювала усталений підхід стосовно першого випадку. Так, у постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2015 р. зазначено, що «не викликає труднощів визначення строку апеляційного оскарження ухвал слідчого судді тоді, коли він прямо зазначений у законі. Проте, у тих випадках, коли початок перебігу строку не позначено, ним слід вважати момент учинення тієї процесуальної дії або настання події, що спричиняє виникнення відповідного процесуального обов’язку, для виконання якого і встановлюється цей строк. Тобто для особи, яка оспорює рішення слідчого судді, ухвалене з викликом цієї особи, але без її участі, початком (початковим моментом) перебігу строку для подання апеляційної скарги є момент проголошення такого рішення» [14]. Аналогічна позиція була висловлена й в інших постановах [15].
Вирішуючи питання щодо початку перебігу строку на оскарження ухвали слідчого судді у випадку, коли останній на підставі ч. 2 ст. 376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, вважаємо за потрібне звернути увагу на таке.
Наголосимо, що спеціальної статті, яка б унормовувала порядок постановлення та проголошення саме ухвал слідчого судді, КПК не передбачає. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень дозволяє відмітити, що розповсюдженою є практика слідчих судді, які, посилаючись на ч. 2 ст. 376 КПК, проголошують тільки вступну та резолютивну частини ухвали та визначають час оголошення її повного тексту, який не повинен перевищувати п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини учасникам судового провадження.
Розглядаючи правильність застосування ч. 2 ст. 376 КПК до ухвал слідчого судді за результатами розгляду та вирішення скарг, С. О. Пшенічко вказував, що ця норма не може бути застосована, оскільки, по-перше, це унеможливить оскарження ухвали слідчого судді; по-друге, ухвала слідчого судді не пов’язана з вирішенням справи по суті, у зв’язку з чим рівень складності скарг не може бути таким, що потребуватиме значного часу для складання ухвали щодо їх вирішення [16, с. 160].
І.В. Гловюк розглядає цю проблему з іншого ракурсу – тлумачення права на справедливий суд в практиці ЄСПЛ, – а саме чи є проголошення лише вступної та резолютивної частини ухвали слідчого судді порушенням права на справедливий суд, та доходить висновку, що ні, якщо тільки це не обмежує учасника кримінального провадження у праві на доступ до суду у контексті оскарження ухвали слідчого судді [17, с. 40]. Надалі, авторка абсолютно правильно зауважує, що «враховуючи те, що КПК України у ст. 309 передбачає можливість оскарження ухвал слідчих суддів про застосування запобіжного заходу, арешт майна, то при фактичному позбавленні такого права шляхом складання неповного тексту рішення, що унеможливлює оцінку його обґрунтованості, оцінку, чи були враховані доречні аргументи учасників, не можна стверджувати про легітимну мету втручання у право на доступ до суду, що не дозволяє вести мову про пропорційність втручання. Враховуючи те, що строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді складає, як передбачено у ст. 395 КПК України, п’ять днів з дня її оголошення, і цей же строк, передбачений у ч. 2 ст. 376 КПК України, для складання повного тексту ухвали, то таке застосування за аналогією цієї норми слідчими суддями однозначно перешкоджає доступу до вищестоящого суду, враховуючи, що a priori строк оскарження не з вини скаржника буде пропущено, він змушений буде порушувати питання про поновлення строку, вирішення якого є розсудом суду апеляційної інстанції» [17, с. 43].
На наш погляд, крапка в цій дискусії (принаймні на даний момент) була поставлена об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка сформулювала правову позицію, викладену у постанові від 27 травня 2019 р. та зводиться до висновку: «у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали» [18]. Утім, слід зазначити, що в цілому погоджуючись з наведеним рішенням, суддя Верховного Суду В. П. Огурецький у окремій думці запропонував інше його обґрунтування, а саме: «днем оголошення ухвали слідчого судді, з якого відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК починає обчислюватися строк на апеляційне оскарження у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК склав та оголосив резолютивну частину ухвали, а повний текст ухвали оголосив в інший день, слід вважати день оголошення повного тексту ухвали» [19].
Не менш важливим та проблемним є питання щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження. Загальна норма передбачає, що пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 117 КПК). У цьому аспекті, певний інтерес становить судова практика стосовно можливість поновлення строку на апеляційне оскарження у випадку постановлення слідчим суддею ухвали, яка не передбачена КПК. Йдеться, зокрема, про рішення про призначення позапланової виїзної перевірки. Специфіка процесуальної ситуації полягає в тому, що про можливість оскарження ухвал такого типу стало відомо тільки із появою відповідної судової практики на рівні вищих судових інстанцій (зокрема, після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 р.) Так, зокрема, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 серпня 2018 р. було поновлено адвокату Бєлкіну Л. М. в інтересах ТОВ «Фінансова компанія Експрес Інвест» строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2017 року у зв’язку з наявністю поважних причин, а саме, що до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 23 травня 2018 року у справі № 13-16сво18, відомості про яку були оприлюднені 06 червня 2018 року, вищевказані ухвали слідчих суддів згідно чинного законодавства вважалися такими, що не підлягали оскарженню, оскільки це прямо не було передбачено ст. 309 КПК України [20]. Таким чином, вирішення питання стосовно поновлення строку на апеляційне оскарження або відмові в цьому повинно залежите від доцільності досягнення оптимального балансу між загальновизнаними міжнародними принципами – правової визначеності та права на доступ до правосуддя.
Підсумовуючи, слід зазначити, що проведене в роботі дослідження дозволило виявити окремі проблеми, пов’язані з визначенням строку подання скарги на ухвалу слідчого судді, та з урахуванням наукових розробок, вітчизняної практики та міжнародного досвіду сформулювати відповідні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства.
