Ефективна діяльність міжнародного співтовариства у сфері протидії міжнародної злочинності потребує ґрунтовного дослідження інституційно-правової системи міжнародного кримінального правосуддя, важливим елементом якої виступає Міжнародний кримінальний суд (далі також – Суд чи МКС), який набрав чинності з 1 липня 2002 року після його ратифікації більш ніж шістдесятьма державами.
Заснування та діяльність Міжнародного кримінального суду як незалежного та діючого на постійній основі міжнародного судового органу стало суттєвим поштовхом для розвитку міжнародного кримінального права, остаточного формування системи міжнародного кримінального правосуддя, яка покликана забезпечувати міжнародний правопорядок та здійснювати ефективну боротьбу із міжнародною злочинністю.
Як відомо, заснування Міжнародного кримінального суду відбулося відповідно до багатостороннього міжнародного договору - Римського статуту Міжнародного кримінального суду (англ. Rome Statute of the International Criminal Court), який було прийнято 17 липня 1998 року на Дипломатичній конференції повноважних представників держав-учасниць під егідою Організації Об’єднаних Націй. Держави-учасники цього Статуту погодились на заснування Суду з метою “протидії найтяжчим злочинам, які загрожують миру, безпеці і благополуччю” та з метою створення необхідних гарантій для “здійснення міжнародного правосуддя”. На універсальний характер Римського статуту МКС вказують статистичні дані – станом на жовтень 2019 року його підписано 155 та ратифіковано 122 державами. Україна підписала Статут у 2000 році, але до цього часу його не ратифікувала, хоча цього вимагає Угода про асоціацію з Європейським Союзом. І для можливості такої ратифікації, як відомо, створені всі необхідні умови, які полягають у тому, що були внесені відповідні зміни до Конституції України та які набули чинності з 30 червня 2019 року. Проте, наша держава прийняла рішення скористатись особливим міжнародно-правовим механізмом початку провадження у Суді щодо держави, яка не є учасником Римського статуту (пункт 3 статті 12 Статуту), а саме – Верховна Рада України прийняла та направила до Суду дві Заяви про визнання юрисдикції МКС щодо конкретних ситуацій. Перша така Заява України про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду стосувалася щодо можливого вчинення злочинів проти людяності під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Друга Заява Верховної Ради України полягала у визнанні юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо можливого вчинення злочинів проти людяності та воєнних злочинів на всій території України з 20 лютого 2014 року по теперішній час.
Характерною особливістю утворення Міжнародного кримінального суду стало те, що заснування Суду державами-учасницями відбулося за ініціативою та за активної участі ООН. Зокрема, з самого початку активно ініціювала заснування постійно діючого міжнародного суду Генеральна асамблея ООН; саме відповідно до ряду її резолюцій Комісією міжнародного права ООН було розроблено проект міжнародного договору у формі Статуту цього Суду. Саме Генеральна асамблея ООН скликала Дипломатичну конференцію в Римі у 1998 році з метою утворення Суду. Важливим положенням Римського Статуту є те, що Суд пов'язаний з системою Організації Об’єднаних Націй, тобто визначено, що він є важливим елементом відповідної системи ООН. Хоча також і зазначається, що Суд, являючись незалежним судовим органом, будує взаємовідносини з ООН на договірних засадах та за активної участі Асамблеї держав-учасниць та Голови Суду. Знаходження Суду в системі ООН обумовлено також і тим, що однією з підстав здійснення ним юрисдикції відносно злочинів, визначених у статті 5 Римського статуту, є рішення Ради Безпеки ООН, яка діє відповідно до положень глави VII Статуту ООН (пункт “в” статті 13 Римського статуту) [1].
Маючи юрисдикцію відносно самих серйозних злочинів, що викликають стурбованість усієї міжнародної спільноти, а саме – злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та злочину агресії, Міжнародний кримінальний суд може здійснювати свої функції і повноваження на території будь-якої держави-учасниці, а також, відповідно до спеціальної угоди, на території будь-якої іншої держави, яка не є учасницею Римського статуту. Аналіз положень статті 13 Римського статуту засвідчує, що ця стаття не тільки визначає обставини, за яких Міжнародний кримінальний суд розпочинає діяльність по здійсненню правосуддя, але і виокремлює ситуацію, при якій можливе застосування юрисдикції Суду як відносно держав-учасниць, так і відносно держав, які ще не стали учасниками Статуту. При цьому, крім передачі Міжнародному кримінальному суду відповідної ситуації Радою Безпеки ООН, у Суду відсутня універсальна юрисдикція відносно міжнародних злочинів, що не означає, на наше переконання, отримання за певних умов такої юрисдикції в майбутньому.
З урахуванням наведеного, питання міжнародно-правового статусу Міжнародного кримінального суду мають важливе значення для подальшого розвитку доктрини міжнародного права, оскільки Суд має особливості як з точки зору механізму його заснування та статусу незалежної та діючої на постійній основі міжнародної судової установи, яка на основі принципу компліментарності доповнює національні органи кримінальної юстиції, так і його міжнародно-правової правосуб’єктності.
Питання міжнародно-правової правосуб’єктності набули практичного значення з початку діяльності Суду, оскільки, як зазначалося вище, з 1 липня 2002 року набув чинності Римський статут Міжнародного кримінального суду та було розпочато процесуальну діяльність принципово нової міжнародної судової установи, аналогів якої у світі не існувало.
Особливості Міжнародного кримінального суду як суб’єкта міжнародного права (як і інших суб’єктів міжнародного права) визначається нормами міжнародного права, що встановлюють його утворення, юридичну природу та обсяг його правосуб’єктності. Питання міжнародної правосуб’єктності Суду визначено у засновницькому акті щодо його утворення - Римському статуті Міжна-родного кримінального суду, а також, зокрема, можуть додатково бути вирішені у відповідних міжнародних угодах з ООН та спеціальних угодах з будь-якою державою, яка не є учасницею Римського статуту та на території якої після укладення такої спеціальної угоди МКС може здійснювати свою діяльність.
У Римському статуті Міжнародного кримінального суду проголошується, що “Суд володіє міжнародною правосуб’єктністю. Він також володіє такою правоздатністю, котра може бути необхідною для здійснення його функцій” (пункт 1 статті 4 Статуту) [1]. Також визначення міжнародної правосуб’єктності Суду визначено у міжнародному договорі, який є частиною національного законодавства України, а саме в Угоді про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду від 10 вересня 2002 року, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України № 254-V від 18 жовтня 2006 року, та яка набрала чинності для України 19 листопада 2006 року. У статті 2 “Правосуб’єктність і правовий статус Суду” цієї Угоди зазначається, що “Суд має міжнародну правосуб’єктність і таку правоздатність, яка може бути необхідною для здійснення його функцій та досягнення його цілей” [2].
Оскільки як у Римському статуті МКС, так і в 1Угоді про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду, не визначено форми міжнародної правосуб’єктності Суду, виникають питання щодо такої форми, що, в свою чергу, створює передумови для наукової дискусії з окремих питань правового статусу МКС. Зокрема, розглядаючи питання правосуб’єктності МКС виникає питання, чи являється така його правосуб’єктність, яка закріплена в Римському статуті, правосуб’єктністю міжнародної організації або ж це певна нова для міжнародного права форма правосуб’єктності.
Аналіз наукової літератури засвідчує, що в теорії міжнародного права серед дослідників не існує єдності у цьому питанні. Зокрема, одні дослідники вважають, що Міжнародний кримінальний суд є міжнародною організацією [3].
Інші вчені-міжнародники заперечують приналежність МКС до міжнародних організацій. Обґрунтовуючи свою позицію, вони вказують на особливості побудови інституційної моделі Міжнародного кримінального суду, зокрема, звертають увагу на особливості правового статусу Асамблеї держав-учасниць Римського статуту [4]. Необхідно відмітити також і особливу позицію окремих вчених, які вважають, що Міжнародний кримінальний суд є міжнародною організацією зі змішаною природою [5].
Вважаємо, що кожен з зазначених наукових поглядів заслуговує на увагу. Але, при цьому, слід наголосити на тому, що міжнародна правосубєкність – це властивість субєкта міжнародного права, яка визнана і визначена нормами міжнародного права, що складається з таких її елементів, як міжнародна правоздатність, міжнародна дієздатність та міжнародна деліктоздатність.
Правосуб’єктність міжнародної організації має договірну основу та обмежена договірними рамками. У Проекті статей про відповідальність міжнародних організацій, розроблених комісією міжнародного права, під міжнародною організацією розуміють організацію, створену на основі міжнародного договору, учасниками якого є держави [6]. При цьому, міжнародні організації можуть мати певні відмінності та особливості. У Консультативному висновку Між-народного Суду ООН від 11 квітня 1949 року “Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН” з цього приводу зазначалося, що “суб’єкти права тієї чи іншої правової системи не є обов’язково ідентичними, оскільки йдеться про їхню природу або обсяг їхніх прав” [7]. Звичайно, що у випадках, коли компетенція міжнародної організації визначена неоднозначно, виникають складності при встановленні її юрисдикційних меж. Для вирішення цієї проблеми в наукових колах існують погляди щодо вирішення такої проблеми. Зокрема, в таких випадках об’єм компетенції пропонується визначати або шляхом тлумачення окремих положень засновницьких документів (статуту) міжнародної організації (це так звана гадана компетенція), або виходячи із загальних цілей, зафіксованих в її статуті (так звана іманентна компетенція). Прибічники концепцій іманентної компетенції (наприклад, норвезький юрист Ф. Сейерстед) та гаданої компетенції (наприклад, юрист із Великобританії Д. Боует) виходять з того, що будь-яка міжнародна організація може вчиняти будь-які дії, які необхідні для досягнення її цілей, незалежно від конкретних положень установчого акту або інших міжнародних домовленостей, або в силу іманентних, внутрішньо характерних міжнародній організації властивостей, або на основі гаданої компетенції, котра може бути розумно отримана виходячи із цілей та завдань організації. Зрозуміло, що шляхом запровадження таких концепцій міжнародна організація отримує необхідну гнучкість в вирішенні статутних цілей та функцій, не вдаючись до процедури внесення змін та доповнень до статутних документів. Проте таке тлумачення повинно відповідати договірній природі сучас-них міжнародних організацій. Оскільки міжнародне кримінальне право відрізняється чіткою конкретністю, не сумісною з розширеним тлумаченням права, розширення юрисдикційних повноважень міжнародної судової інституції потребує, на наше переконання, внесення змін та доповнень до відповідних засновницьких міжна-родно-правових актів.
Аналіз відповідних норм міжнародного права засвідчує, що Міжнародний кримінальний суд має багато ознак, які притаманні міжнародним організаціям. Так, зазначаючи про приналежність Міжнародного кримінального суду до міжнародних організацій, ми вбачаємо наявність у нього ознак, які притаманні даним похідним суб’єктам міжнародного права. Зокрема, його утворення та діяльність здійснено відповідно до норм міжнародного права – в силу міждержавної угоди (засновницького акту) – Римського статуту. Суд є органом держав-учасниць цього Статуту та покликаний доповнювати існуючі національні судово-правові системи. Для Суду є характерним наявність внутрішнього права. Також МКС здійснює статутну діяльність на постійній основі та приймає участь у міжнародних відносинах від власного імені. При цьому, як і інші похідні суб’єкти міжнародного права, він здійснює свої повноваження відповідно до меж своєї компетенції, визначеної статутними документами. Оскільки Міжнародний кримінальний суд був заснований державами-учасницями, його юрисдикційна компетенція обмежується рядом чинників, сформульованих державами-засновницями даного судового органу в положеннях Римського статуту [1].
Проте, заслуговують на увагу і відмінні від міжнародних організацій риси Міжнародного кримінального суду. Зокрема, особливості правового статусу Асамблеї держав-учасниць Римського статуту засвідчують, що зазначена Асамблея не є елементом внутрішньої структури Суду, хоча і виконує важливі функції законодавчого органу, а також органу нагляду за адміністративною діяльністю МКС, не втручаючись в здійснення Судом правосуддя. Саме до повноважень цієї Асамблеї віднесено прийняття рекомендацій Підготовчій комісії, в тому числі зміни та доповнення до Елементів злочинів та Правил процедури та доказування. Такі повноваження має також Оглядова Конференція. Дана обставина вказує на відмінності організаційної структури Міжнародного кримінального суду у порівнянні з організаційною структурою інших міжнародних організацій, де органи, які забезпечують представництво всіх держав-учасниць, правомочні розглядати будь-які питання діяльності даних організацій.
Отже, Міжнародний кримінальний суд наділений двоїстою правовою природою, яка полягає в синергії елементів традиційної міжнародної організації та незалежної міжнародної судової інституції. Правовий статус міжнародної організації забезпечує Суду відповідну незалежність, а статус незалежного міжнародного суду дозволяє здійснювати правосуддя, керуючись нормами та основними принципами як міжнародного права, так і національного кримінального права більшості країн-учасниць. Вважаємо, що така інституційна модель забезпечує незалежність та ефективність діяльності МКС при здійсненні правосуддя, гарантування дотримання законних процесуальних прав усіх учасників судового процесу.
Проте, у подальшому, з метою підвищення ефективності та якості діяльності Суду у питаннях протидії міжнародної злочинності існує необхідність наділення його універсальною юрисдикцією. Основними вимогами для цього мають стати визнання правосуб’єктності МКС erga omnes всіма державами-учасницями, внесення до Римського Статуту відповідних змін та доповнень, які передбачатимуть універсальну юрисдикцію Міжнародного кримінального суду відносно міжнародних злочинів в якості норми міжнародного кримінального права.
Міжнародна правосуб’єктність МКС дозволяє у випадку делегування йому відповідних повноважень державами-учасницями Римського статуту та виконання ряду інших умов самостійно здійснювати вказану юрисдикцію в повному об’ємі.
Правосуб’єктність Міжнародного кримінального суду є наслідком визнання його субєктом міжнародного права в багатосторонньому міжнародному договорі - Римському статуті Міжнародного кримінального суду та інших міжнародно-правових актах.
З огляду на необхідність удосконалення міжнародно-правової основи діяльності міжнародних організацій питання правосуб’єктності Міжнародного кримінального суду залишаються актуальними в контексті його практичної діяльності та потребують подальшого наукового дослідження.